Свобода як міф. Чому слова однієї політичної «сили» розходяться зі справами

Свобода - активний учасник виборів до держдуми / Михаил Голуб via Facebook

Що спільного у ВО Свобода з ЛДПР імені Володимира Жириновського?

У деяких сумнівних історіях зазвичай ясно лише те, що нічого не ясно. Але випадку з нібито ультраправою Свободою це не стосується взагалі. Класична приповітка про пастушка у наших реаліях взагалі перегралася на новий лад: той, хто найбільш голосно кричить "вовки, вовки", майже гарантовано сам виявляється вовком. І до цього, схоже, варто звикати.

Ще задовго до Революції Гідності у людей, здатних аналізувати те, що вони бачать та чують, виникало одне цікаве питання – якого дідька співпадають у часі провокативні акції Свободи та перемовини України з Росією по стратегічно важливих для обох держав речах? За прикладами бігати далеко не треба: згадайте хоча б кавалерійську атаку з шашками наголо на пам’ятник Катерині в Одесі. Так, заляпати фарбою статую цариці, яка щиро ненавиділа, судячи з її дій під час правління, Україну та усе українське – справа благородна. Але хронологічні співпадіння тоді дійсно видавалися дивними.

В той момент майже ніхто не задумувався над тим, що представники деяких українських політичних сил можуть свідомо працювати над створенням "ідеологічно правильної" картинки для російських ЗМІ. І тим більше ніхто не міг повірити у те, що члени ультраправої на словах партії можуть годуватися з рук людей, які за кілька років організують на сході України справжнє, а не уявне кровопролиття. Проте останнім часом мозаїка почала складатися на диво ладно, особливо після одкровень деяких одіозних бізнесменів, що нахвалялися статусом спонсорів Свободи. Але й без цього дивних моментів вистачає.

По-перше, варто звернути увагу на те, як нечисленні представники Свободи у Верховній Раді голосують за ті чи інші важливі законопроекти. Статистика для декого виявиться невтішною: щасливчики з мажоритарних округів регулярно співають в унісон з депутатами, що представляють у парламенті уламки колишньої Партії Регіонів. Звичайно, під час публічних виступів визнавати цього не буде ніхто, бо розрахунок на недолугість та недалекість власного електорату, який частенько плутає Донія з Довгим та Австрію з Австралією, ніхто не відміняв. Але от же ж біда – деякі потенційні виборці давно вже пристосувалися до сучасних технологій і щонайменше навчилися правильно користуватися сайтом Верховної Ради. А там чудово видно, хто під час голосування витягнув картку, а хто проголосував так само, як умовний Вадим Рабінович.

Свій до свого по своє / фото - Громадське

По-друге, Свобода як для ультраправої та націоналістичної нібито партії має на диво хорошу та незаплямовану репутацію по той бік українсько-російського кордону. Коли обслуга Путіна чи так звані «ліберали» намагаються полякати своїх виборців страшними "бандерівцями-москвофобами", вони згадують кого завгодно – Правий Сектор, Азов, УНА-УНСО, покійного В’ячеслава Чорновола і кого завгодно, але не Свободу. Принцип "про своїх або добре, або нічого" діє тут у найкращому вигляді. Навіть ще умовно адекватне на той час видання «Цілком таємно» якось розродилося дивною "джинсою" про "лідера українських націоналістів" Тягнибока, який здатен вивести відносини географічних сусідів на новий рівень. Автор "джинси" настільки старанно намагався приховати білі плями та неприємні деталі біографії героя матеріалу, що бажання ще хоча б раз узяти до рук примірник респектабельної колись газети відпало враз.

Якщо придивитися ретельніше, то може здатися, що Свобода взагалі була зліплена за зразком та подобою ЛДПР. Враження це зовсім не є хибним. Такий собі Ейдельштейн, відомий широкій публіці під прізвищем Жириновський, свого часу відвойовував у комуністів електорат обіцянками організувати миття чобіт в Індійському океані та іншими проявами печерного націоналізму. При цьому люди, які з палаючими очима голосували за ЛДПР на перших за довгий час виборах до Державної думи, якось забули (або чомусь не схотіли згадати) про те, що їхній новий кумир у серпні 1991 року висловив цілковиту підтримку організаторам проваленого в підсумку путчу. А потім Ейдельштейн і взагалі показав свою справжню сутність, виявившись не політиком, а професійним блазнем та кон’юнктурником (як і його свита, власне кажучи). На словах так звані ліберал-демократи все ще граються в опозицію, але на ділі виключно роблять шоу і голосують так, як накаже Кремль.

А тепер подивіться на Свободу і спробуйте знайти хоча б десять відмінностей. Прояви радикального націоналізму на словах? Є. Участь у провокаціях, які іноді навіть призводять до людських жертв? Є. Компроміси з ким завгодно за непогану мзду? Є. Відверто лівацькі та популістські обіцянки, які не дуже відповідають стереотипній програмі стереотипної правої політичної сили? Є. Навіть розмови про єврейське походження неякісної копії Ейдельштейна, яке на практиці довести важкувато (чи варто?), періодично заходять і викликають у електорату Свободу паніку, що переходить у агресію. Якось забагато збігів для нинішніх буремних часів.

І ці люди вчитимуть когось не колупатися в носі? Дякую, обійдемося якось без таких повчань.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!