Осінній марафон. Чим Київ відрізняється від Чикаго та деяких українських провінційних міст

Спорт має дарувати радість. Усім / Соломія Вітвіцька via Facebook

Чому київський марафон знову став великою проблемою для міста.

Не всі спортивні заходи можуть бути однаково корисними для людства. Мова у статті піде не про шкоду, яку може завдати власному здоров’ю погано підготований учасник щорічних змагань, скажімо, з тріатлону. Зараз говоримо про організаторів масових спортивних заходів, що мають унікальний талант перетворити деякі свята на трагікомічні вистави. І вистави ці чомусь найчастіше трапляються у колишніх радянських республіках за принципом "хотіли як краще, вийшло як завжди".

Саме так вийшло з запланованим на неділю марафоном у Києві. Планувався він як свято та зайвий привід нахвалити місцеву владу для засобів масової інформації. От тільки біда в тому, що святкова атмосфера була суттєво зіпсована ні, не дощем, а невдоволенням місцевих мешканців з приводу перекритих вулиць. Причому у більшості випадків вулиці перекривалися достатньо надовго і наглухо – автовласники елементарно не могли виїхати кудись за межі власного подвір’я. А виїхати, знаєте, хотілося, оскільки багато родин мали цілком конкретні плани на вихідний день.

Хтось може дорікнути недільним невдахам тим, що треба краще слідкувати за міськими новинами і іноді заглядати до інтернету, щоб перевірити плани міської влади на уїк-енд. Тут дійсно не причепишся: про марафон знало чимало людей, і важко було не здогадатися, що деякі магістралі доведеться перекривати. Інші на додачу зауважують, що автомобілі забруднюють навколишнє середовище, а проїхатися зайвий раз підземкою не так вже й шкідливо. Якщо ви у неділю планували розважитися десь в межах міста, то ця пропозиція була б цілком актуальною, але багато хто збирався вирватися якраз подалі від цивілізації або навідати батьків чи дідів у селах на відстані кількох десятків кілометрів. Одним словом, недопрацювали організатори, суттєво недопрацювали.

На цьому тлі дехто може зробити хибний висновок: якщо у столиці не можуть провести подібний захід без ексцесів, то у провінції на щось якісне не здатні і поготів. Щоб спростувати цю теорію, достатньо подивитися на приклад Дніпра. Частково перекритий проспект Яворницького давно став тут нормою життя. І неважливо, заради чого доводиться його перекривати – чи то концерт якийсь, чи то марафон, чи то традиційна студентська естафета до Дня Перемоги. І це навіть не є приводом нахваляти нового міського голову та його команду, оскільки механізм був відпрацьований ще за часів його попередника. Мабуть, це одна з небагатьох дійсно корисних речей, якими запам’яталися чотирнадцять років правління Івана Куліченка.

За великим рахунком, уникати транспортного колапсу допомагає специфічність мережі громадського транспорту. Трамваям тут дозволено рухатися у звичному режимі. Це при тому, що маршрут №1 не є швидкісним (як і всі інші маршрути, власне кажучи) і тому змушений чотири рази частково перетинати проспект протягом одного кола. Три з половиною тролейбусних маршрути (1, кільце А, кільце Б та напівзабутий 4, що обслуговується однією одиницею техніки) таки доводиться тимчасово прикривати, але їхній пасажиропотік у вихідні не можна назвати вражаючим. До того ж маршрутки, рух яких тимчасово переноситься на розташовані паралельно вулиці Шевченка, Старокозацьку та Січеславську набережну, компенсують дефіцит електротранспорту, бо фактично дублюють маршрути тролейбусів. І це ще дві станції метро недобудували – побачимо, що буде за кілька років.

Що ж стосується особистих автомобілів, то виїзд з подвір’я безпосередньо на проспект Яворницького є великою рідкістю. А великі стоянки тут взагалі відсутні як клас, якщо не рахувати площі Героїв Майдану. Але у дні проведення масових заходів припаркуватися на площі неможливо фізично, і відповідно жодної проблеми виїзду з проспекту просто не існує. Невдоволені, звичайно, знайдуться завжди – наприклад, підстаркуваті радянські бухгалтери та комірниці сваряться і плюються у бік міської влади через позапланові витрати (хотіли як завжди безкоштовно проїхатися тролейбусом, а тут раптом треба сідати у кляту маршрутку і платити аж п’ять гривень). Проте в цілому приклад міста на Дніпрі показує, що зробити можна все що завгодно – було б тільки бажання робити та вчитися, якого у київської влади не знайдеш вдень з вогнем.

Марафон здорової людини / фото - Getty Images

Якщо вже зовсім хочеться романтики, змішаної з фантастикою, то можна згадати і про марафон у Чикаго, який так само проходив 9 жовтня. Кілька десятків тисяч учасників забігу, серед яких було чимало приїжджих, принесли Місту Вітрів сумарний прибуток приблизно у 150 мільйонів доларів. Жодних транспортних колапсів тут і виникнути не могло через розгалужену систему автошляхів та правильне планування маршруту марафону. Про чималу кількість хайвеїв Києву (як і іншим українським містам) лишається тільки мріяти. А заробляти на подібних заходах ми, здається, ніколи до пуття і не вміли.

Тому марафон в підсумку і звівся до своєї основної сутності – банальної біганини. Причому більшість бігунів та пішоходів виявилися в підсумку дуже незадоволеними, що суперечить початковому задуму організаторів. Такі справи, панове.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!