Краків замість Бєлгорода. Як і чому зменшується економічна залежність України від Росії

Росія поступово зникає з українського дискурсу / Getty images

Кожного дня хожу по місті я туда сюда, вижу просто на очах великі перемєни (с)

Неприємна і дещо трагікомічна історія, що сталася дням з одним чи то депутатом, чи то журналістом, чи то агентом впливу одного псевдоукраїнського олігарха, дала зрозуміти, що ментальність середньостатистичного українця почала змінюватися у кращий бік. Ще три роки тому обслуговування українського політика у відділі для особливо важливих клієнтів російського банку, в принципі, не стало б резонансним приводом для обговорення. І справа не лише в мантрі "ми - один народ", яку тоді охоче повторювали про себе дві третини громадян України, а швидше - у дивній соціально-побутовій залежності. Недарма ж після розпаду СРСР чимало людей не поспішали розлучатися з радянськими паспортами.

Але зараз зміни помітні неозброєним оком. Достатньо хоча б порівняти суми, які надсилалися з Росії до України три роки тому, і ті, що надсилаються зараз. Залежність від гастарбайтерських грошей, зароблених по той бік північно-східного кордону, зменшилася не просто суттєво, а шалено. Як там у класика…

Парадокс, щоправда, в іншому – якщо раніше більшість конвертованих у що завгодно рублів відсилали на батьківщину представники сфери низькокваліфікованої та марудної праці, яким іноді роками доводилося перебувати далеко від домівки та родини, то тепер левова частка коштів заробляється людьми, яким здебільшого немає необхідності не те що перетинати кордон, а навіть з власної квартири виходити. Це подвійний плюс, оскільки працівникам IT-сфери (а мова, перш за все, про них) не доводиться поповнювати російський бюджет, оплачуючи своє проживання, харчування та інші видатки.

Проте ринок послуг в сфері інформаційних технологій давно вже переорієнтовується на західних клієнтів, тому кількість російських замовлень невпинно падає. Стосується це також і вакансій, що не вимагають якихось особливих розумових здібностей. Скажімо, на важку і брудну роботу до Польщі, Угорщини та Чехії зараз охоче підписуються навіть мешканці Харківської області, які раніше гарантовано обрали б російський варіант заробітку. Усі негативні фактори переважала близькість потенційного місця роботи: година на електричці – і ти вже у Бєлгороді, а там і Москва вже не так далеко, як здається. Проте практика показала, що іноді краще мити посуд у придорожньому польському кафе за кілька сотень євро на тиждень, ніж гнути спину на будівництві елітних підмосковних котеджів. І справа не лише в тому, що рубль за останні три роки катастрофічно впав у ціні.

Помітно також, що залежність від Росії знижується не лише на ринку послуг, але й на ринку товарів, причому в обидва боки. Навіть Південний машинобудівний завод та його легендарне конструкторське бюро зараз починають оживати та потроху виправляти скрутне становище (щонайменше на папері, принаймні) за рахунок іноземних замовлень, хоча ще нещодавно єдиним стабільним закордонним замовником був Кремль.

З іншими промисловими підприємствами, особливо з тими, частку в яких мають російські олігархи та корпорації, все не так просто, але меду все одно поки що більше, ніж дьогтю. Переорієнтація на західні ринки відбувається поступово, проте невпинно – скажімо, обсяги експорту автомобілів, автозапчастин та промислового обладнання з Німеччини за останній рік зросли на 60 відсотків. Щоправда, деякі підприємства (завод "Дніпропрес" у Дніпрі, наприклад) від скрути не рятує навіть новеньке німецьке обладнання, яке перетворюється у поточних умовах на ще одни валізи без ручок, але в цілому - знак хороший.

Якщо ж говорити про експорт українських "товарів першої необхідності" на захід, то тут картина поки не виглядає надто райдужною. Так, ті ж німці за останні півроку збільшили обсяги закупівель тютюнових виробів українського виробництва майже у п’ять разів, але загальна сума – 3.1 мільйони євро – все одно не вражає. Про продукти харчування годі і говорити: якщо сільськогосподарську сировину західні партнери беруть охоче через достатньо низькі на фоні Євросоюзу закупівельні ціни, то з фабричною продукцією справи гірші через невідповідність європейським стандартам.

Десь в Угорщині, звісно ж, біднота може охоче налягати на кондитерські вироби фабрики українського президента номер п’ять, а їхні румунські товариші по нещастю можуть з задоволенням куштувати масло від Чернівецького молочного заводу. Але європеєць, якому фінансове становище надає право широкого вибору, гарантовано обере щось краще. Тут ще є над чим працювати, але є питання – чи варто докладати максимум зусиль, якщо з самого початку відомо, що українські продукти харчування шансів стати хітом на німецьких та бельгійських прилавках не мають з самого початку?

Є, звичайно, російські послуги, від яких зараз відмовитися не те що важко, а просто нереально. Скажімо, усі три оператори, що розділили між собою ринок українського мобільного зв’язку, міцно пов’язані з російським бізнесом, який знімає усі можливі вершки. Але часи міняються. Колись, як відомо, і героїн вважався лікарським засобом, а не наркотичною речовиною.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!