Чи є у РФ стратегія? Чи спроможна Росія воювати довго? Чому Путіну не вигідні перемовини?

14.08.2023, 11:32

Україна руйнує руські міфи / ЗСУ

Нас чекають ще дуже багато місяців війни.На мою думку, точно більше 12. І тому ми маємо сприймати ворога і подальшу війну дуже відповідально.

Але бажання створити “інформаційну альтернативу” шляхом нагнітання паніки та відчаю не дає реальної картини. І шкодить. Тож давайте коротко розберемо тези, які повторюють у нас різні люди в різних обставинах, слідуючи за російськими наративами.

1. У Путіна є СТРАТЕГІЯ. Затягувати війну, чекати поки ми пересваримося, Захід втомиться тощо.

2. У РФ є багато ресурсів щоб вести війну «довго». Бо зброя, гроші, Китай, зазомбоване суспільство потрібне додати.

3. Нас хочуть змусити капітулювати, і тому обмежують допомогу. Тому що всі хочуть поскоріше знову торгувати з Росією. Або протилежна варіація - у Путіна все йде ЗА ПЛАНОМ, і тому він не хоче перемовин.

СТРАТЕГІЯ

1. Диктатури в принципі живуть від події до події, балансують, підлаштовуються під реальність, бо інакше б втрачали актуальність з кожною зміною тренду.

2. Війни диктатори починають “бо можуть”. Кон'юнктура, переконання у власній величі і вдачі формують тезу “ВІЙНА БУДЕ ШВИДКОЮ (і додасть легітимності)”.

3. Коли війна йде не по плану, планом стає “сьогодні помреш ти, а потім вже я”. Намір тягнути час по максимуму - це надія, що карта знову попре. Тому “стратегія” Путіна - це гра в казино.

4. При цьому пропаганда і сам диктатор будуть переконувати усіх, що план в нього є. Бо як же мудрий вождь - і без плану?

РЕСУРСИ

Міф про нескінченні ресурси РФ я розбирав тут. Тож давайте коротко.

1. На старті можливості України та РФ були неспівставні. Економіка - Х10, військовий бюджет за останні 20 років - Х25-30. По авіації, флоту та ракетам - майже “всуху”. Але фактор допомоги союзників і більша ефективність України зіграли роль - тренд на перевагу РФ згасає невідворотно.

2. Так, не треба чекати, що РФ складе лапки. Вони заллють грошима що зможуть. Знайдуться ті, хто буде працювати більш-менш ефективно.

3. Але потенціал економіки РФ обмежений. Вже немає “тракторних заводів”, які можуть почати виготовляти танки. Нема інженерів. РФ втрачає більше техніки ніж може виробити. Єдине, що рятує їх економіку від обвалу зараз - військове замовлення і Ельвіра Набіуліна.

4. Люди. Так, росіян більше ніж українців. Це фактор небезпечний. Однак страх Путіна перед новою хвилею мобілізації виник не просто так.

5. На концепцію російської війни на виснаження Україна відповідає - в тому числі формує можливість атакувати глибокий тил ворога. Можна багато слухати веселе ниття що ми нічого не робимо і нічого не виробляємо, але це просто не правда.

6. Чи може РФ вести війну довго? Більше 2 років? Теоретично - може. На практиці - навряд режим здатен витримати війну такої інтенсивності, якщо допомога Заходу буде як мінімум такою ж. А вона має тенденцію до збільшення.

ПЕРЕМОВИНИ

Путін не хоче перемовин. Але не тому, що МАЄ ПЛАН чи ВИГРАЄ. Причина в іншому. Подібна диктатура побудована на балансуванні і підлаштуванні під кон’юнктуру. Це надає (іноді) перевагу в тактиці, але майже виключає можливість реалізовувати стратегії. Бо нема інститутів. І війна для режиму це нова рівновага. В умовах якої можна консервувати оточення, тримати режим диктату і тотальної цензури. Поки вистачає ресурсу і легітимності. Тобто - до нових болючих поразок.

Поки вони зможуть, вони будуть продовжувати. Не тому що вони мають план як перемогти. А тому що бояться ризиків дисбалансу, який настане, якщо піти на “тотальну мобілізацію” чи визнати поразку. Що ми і бачили на прикладі бунту Пригожина і особливо кількості людей з окопів, які йому співчували. Тому мобілізацію відтягують. Тому бояться повернення солдатів, бо завойовник, який повернувся додому з поразкою - це (буквально) революційний фактор.

Зрештою, вони програють. Інше питання, чи співпадає їх поразка з нашою перемогою.

Про стратегію і ініціативу

Давайте коротко сформулюємо головну відмінність можливостей сторін до 2022, першого етапу повномасштабного вторгнення і того, що є зараз (і буде в майбутньому).

З лютого 2014 до лютого 2022 рівень ескалації визначала майже виключно Росія. Коли вести більш активні бойові дії, коли тримати режим умовного затишшя.

З лютого 2022 до Харківської операції ситуація була та сама. Не зважаючи на провал спроб захопити Київ, Харків та Одесу, Росія визначала місце головних подій, інтенсивність бойових дій, порядок денний війни. Не завжди вдавалося реалізувати задум, але місце подій і їх характер визначали вони.

З Харкова та Херсона поступово почався шлях до паритету. Так, російський задум “великого наступу” розвивався саме так, як треба нам. Росія за всю зиму так і не змогла адаптуватися до української стратегії оборони. Не змогла використати перевагу у кількості на суші і в якості в небі.

Спроба “перегорнути стіл” атаками на інфраструктуру дала тактичний ефект, але виявилася стратегічною поразкою. Росія не змогла зруйнувати українську інфраструктуру, а Україна отримала надпотужне посилення ППО.

Український контрнаступ виявив набагато більшу адаптивність ЗСУ і можливість зміни тактики “по ходу справи”. Це свідчить про більшу гнучкість українського командування, можливість приймати і (що ще важливіше) імплементувати управлінські рішення в повсякденну практику ПІД ЧАС виконання свого задуму.

А хто, зрештою, здобуде стратегічну ініціативу при більш-менш співставних ресурсах на полі бою? Більш адаптивний. Той хто визначатиме поле бою - і в наступі, і в захисті. І тут командування ЗСУ надихає. Бо доводить свою компетентність на практиці. Як і вся вертикаль управління силами оборони.

Чи буде паритет ресурсів? Десь він вже є. По деяких позиціях ми до нього рухаємося. По якості артилерії та інтенсивності використання дронів нам цілком по силах випередити росіян. Десь - навіть за наявності політичної волі - нівелювати лінійну перевагу росіян не вдастся. Але можна компенсувати в інших місцях.

Тому наразі можливість України діяти проактивно як мінімум не поступається можливостям Росії. Місцями - навіть переважає. Тому немає можливості у Путіна в одну сторону визначати рівень ескалації. Він не може вже “припинити війну, коли і де захоче”. Не залежить це більше виключно від бажання РФ.

Якось так.